Історія Олександра: Рятувальник з великою душею

Олександр Сахаров уже більше восьми років працює у Службі порятунку в Одесі. Його розповідь — це свідчення важкого вибору, безцінного досвіду та незмінної віри у своє покликання.
Про рятувальника написали на офіційній сторінці ДСНС в Одеській області.
Олександр приєднався до рятувальників за рекомендацією друга, який уже служив у цьому підрозділі. Він став свідком тяжкої праці вогнеборців та мріяв стати частиною цієї команди.

Холодний розум

Олександр Сахаров згадує моменти, які вплинули на його професійний шлях. Однією з найскладніших ситуацій стала пожежа в коледжі в центрі міста. «Крики дітей, страх у очах батьків, загибель товариша-рятувальника… Я пам’ятаю, як адреналін зашкалював. Було страшно, але я збирався з силами та продовжував працювати. Ліквідація тривала до пізнього вечора. Повернувшись у частину, я не міг заспокоїтися — переживав ті жахливі події знову. Тоді досвідчені колеги говорили мені, що в нашій професії потрібно діяти з холодною головою. Ми часто стикаємося з людським горем, тому важливо контролювати емоції. Вони довго мені пояснювали, і я прислухався до їхніх порад — їхній досвід був безцінним», – розповів рятувальник.

Перше врятоване життя

Справжнє усвідомлення свого покликання прийшло під час ліквідації масштабної пожежі в готелі: «Вогонь охопив три поверхи, люди в паніці благали про допомогу. Температура всередині була такою високою, що моя каска лопнула. Нам вдалося швидко локалізувати займання, і я побачив чоловіка, який застряг між обшивкою та стіною. Кожна секунда була на рахунку. Ми витягли його та передали медикам. Після тієї пожежі я часто згадував обличчя того чоловіка. Думка про те, що ми встигли врятувати його, надихала мене. Це була перша людина, яку я врятував. Тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє призначення». Слова вдячності від врятованих людей, зазначає він, є найкращою мотивацією.

На службі під час війни

24 лютого 2022 року Олександр був у відпустці, але почувши про початок війни, одразу повернувся до служби. «Я зрозумів, що це не час для відпочинку. Тоді ми не знали, з чим стикнемося, але я був впевнений – не можна розслаблятись, не можна піддаватися емоціям. Під час війни було багато викликів, пов’язаних із ворожими атаками. Найсумніше — усвідомлення, що людські життя під загрозою. Але я завжди сподіваюся, що це лише погані думки», — усміхається рятувальник.
Свою родину — дружину та сина — він намагається оберігати від жахіть війни, тому вдома рідко говорить про труднощі. «Спокій я знаходжу в обіймах дружини та сина», — поділився наш герой.